• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Наш край
• Видатні люди Володарщини

БАЧИНСЬКИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

Петро Павлович Бачинський народився 1919 року у селянській родині, в селі Завадівка Володарського району. Зростав працьовитим, а ще - надзвичайно допитливим. Напевно тому по закінченні середньої школи вступив до військового училища, яке закінчив у 1940 році. Молодий офіцер Петро Бачинський з перших днів війни на фронті. Учасник Сталінградської битви, звільнення Донбасу та Півдня України від фашистських загарбників, у 1944-ому році він був тяжко поранений, став інвалідом II групи. Та невдовзі після важкої операції вже працював у виконкомі Володарської районної ради.

Вступив на юридичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Від інвалідності категорично відмовився, навіть документи, підтверджуючі інвалідність, викинув.

Закінчив аспірантуру на кафедрі історії університету. Працював науковим співробітником Інституту політології, тривалий час завідував кафедрою у Київському технологічному університеті харчової промисловості, захистив кандидатську, докторську дисертації.

Петро Павлович Бачинський - відомий вчений-історик, професор, доктор історичних наук, кавалер 16 урядових нагород. Він був членом обласної редколегії енциклопедичного видання «Історія міст і сіл України. Київська область», автор 300 наукових робіт, в тому числі 15 монографій. Останніми роками Петро Павлович Бачинський вів плідну роботу по вивченню теми політичних репресій, був постійним автором наукових публікацій на цю тему в багатьох виданнях. Власне, він був піонером у справі реабілітації людей, що постраждали безневинно.

Для нинішніх і майбутніх поколінь залишилась обласна книга «Реабілітовані історією», а провідним науковим редактором по підготовці цієї надзвичайно важливої праці був наш земляк П. П. Бачинський.

ДРАЧУК

ВІКТОР СЕМЕНОВИЧ

доктор історичних наук, член Спілки журналістів СРСР.

Народився Віктор Семенович Драчук у селі Руде Село. Навчався дуже гарно, цікавився усіма предметами, тому школу закінчив на рік раніше, ніж його однокласники: за здібності, талант, успіхи у навчанні його переводили через клас у наступний. Величезний вплив на вибір життєвого шляху Віктора мав улюблений учитель Володимир Олександрович Покровський - людина всебічно освічена, унікальна. Саме йому доктор історичних наук Віктор Драчук подарував десятки своїх книг із вдячністю за путівку в життя. Уже в перші студентські роки його дослідження зацікавили вітчизняних і зарубіжних учених. На другому курсі виступив із доповіддю на Всесоюзній науковій конференції в Москві. В Київ вернувся із відгуком: "Яскраве дослідницьке обдарування". Ще не отримавши диплома, став співробітником Інституту археології АН УРСР. Він усе встигав зробити: керував науковим товариством Київського державного університету, комісією по роботі з молодими вченими АН УРСР, працював в Інституті археології, завідував позаштатним відділом молодіжної газети і викроював час для лекцій у школах юних археологів і журналістів.

... До лікарні Віктор Драчук потрапив з травмою черепа у безнадійному стані. Клінічна смерть - був страшний висновок хірургів. Його повернули до життя.

За роки боротьби з хворобою він написав понад 50 наукових праць, 12 наукових і публіцистичних книжок. Після довгої перерви з'явилися перші монографії - "Крок у невідоме", "Написи на камені". Захистив дисертацію по дешифровці піктограм. Опублікована в 1975 році книга "Система знаків Північного Причорномор’я " принесла Віктору Драчуку заслужену славу. Його наукові праці із скіфо-сарматських ( так званих "загадкових" знаків) неодноразово видавалися за кордоном. В.С.Драчук був одним з провідних спеціалістів у галузі науки про піктограми, емблеми та геральдику.

Наукову роботу Віктор Семенович поєднував із суспільною та літературною діяльністю. Він був членом Спілки журналістів СРСР, автором ряду науково-популярних книг: "Написи на камені"( 1971 р.), " Розповідає геральдика"(1977 р.)," Дорогами тисячоліть"( 1978р.) та інших. Вони отримали визнання увсьому світі.

КІНДЗЕЛЬСЬКИЙ

ЛЕОНІД ПЕТРОВИЧ

(1932р. с. Рачки Володарського району -1999р.)

Професор Л.П. Кіндзельський видатний онколог-радіолог України і світу, досвідчений як клініцист, так і теоретик. Автор понад 350 наукових праць і низки винаходів. Під його керівництвом виконано 30 кандидатських та 3 докторських дисертації. Серед наукового доробку вченого найважливіше місце займають нові методи ранньої та доклінічної діагностики злоякісних пухлин. Він вперше в Радянському Союзі застосував радіонукліди, розробив оптимізовану схему лікування хворих на системні пухлинні захворювання, зробив великий внесок в діагностику та лікування гострої променевої хвороби. Як головний радіолог України Кіндзельський Л.П. приймав активну участь у масовому обстеженні та лікуванні потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС. При лікуванні 112 хворих на гостру променеву хворобу йому вдалося врятувати 111 осіб. Помер лише один, який отримав дозу опромінення 2500 рад – вона була однозначно смертельною. Операцію йому не робили. Це визнано міжнародним автобіографічним інститутом як видатні результати світового значення. Багато років Л.П. Кіндзельський очолював Міжвідомчу експертну раду з встановлення причинного зв’язку захворюваності та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, був головою національної комісії з радіаційного захисту.

За наукові досягнення у вивченні онкозахворювань в 1976 році Леоніда Петровича було нагороджено орденом "Знак пошани". А за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС Леоніда Петровича у грудні 1986 році було нагороджено орденом "Трудового Червоного Прапора". По підсумках 1995 року наукова громадськість світу визнали професора Л.П. Кіндзельського "Лікарем року – найкращим онкологом світу". Ім’я Леоніда Петровича було занесено у видану в США енциклопедію "500 кращих лікарів світу". Міжнародним автобіографічним інститутом він був визнаним 1996 року "Людиною ХХ сторіччя" (вручено Диплом Честі).

Леонід Петрович Кіндзельський створив власну наукову школу, запровадив принципово нові методи лікування злоякісних лімфопроліферативних захворювань, з’ясував провідні закономірності показників кровотворення в нормі та патології, функціонування трансплантованого кісткового мозку, вивчив основи метаболізму радіонуклідів. Він єдиний в Радянському Союзі знав, чим відрізняється методика лікування лейкозу кісткового мозку від методики лікування наслідків опромінення, почав робити операції по методиці Джорджа Мате. З 11 прооперованих вижили всі. В той час, коли з 13 прооперованих хворих знаменитим американським лікарем Гейлом в Москві вижили двоє.

В 1964 році в сім’ї Кіндзельських народився син Андрій, який після закінчення середньої школи поступив в Київський медичний інститут, здобув фах лікаря онколога. Після аварії на ЧАЕС будучи студентом п’ятого курсу медінституту брав участь у ліквідації наслідків аварії. Нині він живе в США. Теж професор, завідуючий лабораторією при Детройтському університеті. У родині Кіндзельських три професори, три лікарі онкогематологи, три учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Талановитий лікар і вчений Л.П. Кіндзельський був мужньою людиною. Через значне опромінення під час виконання службових обов’язків в найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав. Проте продовжував активно працювати, керуючи надзвичайно складною і відповідальною клінікою. Прикро, але його спіткала хвороба з кола патології, з якою доктор Кіндзельський наполегливо боровся. 19 квітня 1999 року – пішов з життя.

КОМАР

АНТОН ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ

( 30.01.1904 р. – 1985)

Антон Пантелеймонович Комар був одним з ініціаторів будівництва ядерного наукового центру в місті Гатчині, де в 1963 році очолив одну з найбільших лабораторій - лабораторію фізики високих енергій (ЛФВЕ). Під його керівництвом була розроблена перша програма досліджень на синхроциклотроні з енергією. А.Комар народився в селі Березна Володарського районуКиївської області, у родині селянина-середняка. З 8 до 13 років учився в сільській школі й допомагав батькам. В 1917 році навчається у гімназії міста Біла Церква.

В 1924 році поступив на механічний факультет Київського політехнічного інституту. В 1929 році стає аспірантом по фізиці в інституті фізики в Києві, а потім перейшов в аспірантуру в Ленінграді.

В 1933 році був призначений завідувачем відділом фазових перетворень Уральського фізико-технічного інституту.

1935 рік - присуджений ступінь кандидата фізико-математичних наук без захисту дисертації.

1943 рік - захист докторської дисертації.

1948 рік - обраний дійсним членом АН УРСР і переведений у Фізичний інститут ім. П. Н. Лебедєва АН СРСР заступником директора.

1950 - 1957 рік був директором Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Іоффе, а з 1957 по 1963 рік- завідувачем лабораторією рентгенівських і гамма-променів. З 1963 року він працював у Гатчині.

У Свердловську в 1946 році А.П. Комар разом зі співробітниками здійснив запуск першого в нашій країні бетатрона. Наприкінці 40-х років разом з В. І. Векслером він бере участь у створенні електронних прискорювачів. Ця робота була відзначена Державною премією. Лабораторія рентгенівських і гамма-променів, організована ним, стала однією з провідних у країні по вивченню фотоядерних реакцій. І, звичайно, ім'я А.П. Комара назавжди пов'язане з першими науковими працями на Гатчинському синхроциклотроні.

Опубліковано більше 140 робіт в галузі фізики твердого тіла й атомного ядра.

Під його керівництвом захищено більше 20 кандидатських і докторських дисертацій.

В рамках суспільно – громадського проекту “Знай наших” плануєтьсявстановитипам’ятникАнтону Пантелеймоновичу Комару у селі Березна Володарського району.

МЕЛЬНИК

Василь Петрович

Генерал-лейтенант цивільного захисту. Нагороджений орденами «За заслуги» III та І ст. (1998 р, 2003 р.), «Червоної зірки» (1986 р.), Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого II ст. (2003 р.), Святого Дмитра Солунського ІІІ ступеня (2004 р.), «За трудові досягнення» IV ст. («Золота Фортуна» 1993 р., «Герой- рятівник» (2010 р.), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2006 р.), а також 52 медалями, грамотами та почесними відзнаками, всього за трудові досягнення заохочувався 142 рази.

Народився у с. Матвіїха Володарського району Київської області. Після закінчення у 1968 році Володарської середньої школи працював пожежним у 2-й воєнізованій самостійній пожежній частині з охорони центрального району м. Києва. У 1969 вступив до Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР, після закінчення якого у 1979 році працював на посадах середнього та старшого начальницького складу воєнізованої пожежної охорони: спочатку інспектором державного пожежного нагляду Ставищанського району, а потім – на різних посадах в Управлінні пожежної охорони Київської області. У 1980 році закінчив Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС СРСР. З 1987 року - начальник Управління пожежної охорони Київської області. Пройшов службу в пожежній охороні від рядового пожежного до генерал-лейтенанта. У 2003 році призначений на посаду начальника Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Київській області. Трудовий стаж складає більше 37 років, із них начальником управління - більше 17 років.

Василь Петрович неодноразово був безпосереднім учасником з ліквідації складних та великих пожеж у Київській області. 1986 рік став для В.П. Мельника новим випробуванням професіоналізму, мужності, винахідливості та героїзму. З першого дня аварії на ЧАЕС, навіть з перших годин цієї трагедії Василь Петрович на чолі оперативної групи УПО УВС Київської області був на місці аварії 4-го енергоблоку атомної станції. Він, зрозумівши ситуацію, прийняв керівництво гасіння пожежі на себе, організував роботу штабу пожежогасіння, особисто очолив розвідку пожежі з боку машинного залу і 3-го енергоблоку, забезпечив ефективну роботу особового складу на бойових ділянках, керував діями пожежних підрозділів до повної ліквідації пожежі. Перебував у зоні аварії до 29 квітня 1986 року, звідки був госпіталізований. За час перебування на ЧАЕС отримав дозу радіоактивного опромінювання понад 80 Бер.

Неодноразово В. П. Мельник брав участь у ліквідації надзвичайних ситуацій в зоні ЧАЕС: пожежа водно-кисневої суміші на турбогенераторі №4 (жовтень 1991 р.); пожежа 7 га хвойних лісів у зоні (серпень 1992 р.); пожежа 6-ти цистерн на станції Буча (1989 р.), де потерпів аварію вантажний поїзд, який складався із 45 цистерн з авіаційним гасом; пожежа на Фастівському заводі споживчої тари (1990 р.), де відбувся обвал будівельних конструкцій на великій площі; пожежа у підвальних приміщеннях моторовагонного депо станції Фастів Південно-Західної залізниці (1995 р.); ліквідація наслідків попадання ракети в житловий будинок у м. Бровари (2000 р.), де було врятовано 28 чоловік; вибуху газу у житловому будинку в м. Біла Церква (2002 р.), під час ліквідації якого було врятовано життя та надано невідкладної допомоги 38 громадянам. Але жодного сумніву не виникло у Василя Петровича про доцільність перебування його на цих пожежах, бо турбота про Україну, про українців завжди вела його туди, де найскладніше.

За ініціативи В. П. Мельника в 1986 році було створено експозицію унікального музею «Чорнобиль», який в подальшому набув статусу національного. Вогнеборці та рятівники Київщини здобули неабияких спортивних досягнень. Збірна команда області по пожежно-прикладному спорту посідала перші та призові місця серед команд України. В її складі були майстри спорту міжнародного класу, члени збірної команди України, призери міжнародних змагань.

Таланчук

Петро Михайлович

Таланчук Петро Михайлович –Президент Відкритого Міжнародного університету розвитку людини, члена трьох міжнародних академій , дійсний член Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор.

Народився 1 липня 1938 року в селі Городище Косівське Володарського району в родині селян. Його батько загинув на фронті. Після закінчення школи Петро Таланчук працював у колгоспі, служив у армії, закінчив військово-морське училище. Отримав професію інженера в Київському політехнічному інституті (КПІ). Пройшов шлях від студента до ректора.

Був першим міністром освіти незалежної України (1992–1994 рр.). Ініціатор створення Академії педагогічних наук України, член трьох міжнародних академій, автор багатьох запатентованих винаходів та наукових праць (в тому числі і підручників). Обирався депутатом Верховної Ради.

Основні напрямки наукової діяльності:

– в галузі технічних наук - приладобудування;

– в галузі гуманітарних наук - освіта, педагогіка, наукознавство.

Автор понад 250 наукових праць, серед яких 14 монографій, підручників і навчальних посібників.

Автор 50 свідоцтв та запатентованих винаходів.

САЖЕНЮК

БОНІФАТІЙ СИДОРОВИЧ

(1890 р.- 1975 р.)

Боніфатій Саженюк народився 1890 року в селі Казимирівка (з 1945 р. Надросівка) Володарського району в селянській сім’ї. Завдяки своїм здібностям та зусиллям батьків вивчився і став учителем. Починав свою трудову діяльність 1910 року вчителем Сквирського і Таращанського повіту, в селах Казимирівка, Пархомівка, Каленна.

Після закінчення філологічного факультету Київського педінституту прийшов працювати у Білоцерківське педучилище, де викладав російську мову і літературу. На початку Великої Вітчизняної війни був евакуйований в Алтайський край, де працював педагогом.З початком визволення України від німецько – фашистських окупантів працював заступником завідуючого Київським обласним відділом народної освіти.

Боніфатій Сидорович доклав чимало зусиль для відновлення роботи шкіл області. Післявоєнні десятиріччя працював у видавництві “Радянська школа”. Майже 15 років видавав “Буквар” для перших класів. Разом зі своєю дружиною Марією Тимофіївною Саженюк написав і видав “Методику викладання української мови у 1 – 4 класах”. З 1968 року діти навчалися за “Букварем” Б.С. Саженюка і М.Т.Саженюк.

За великі заслуги на освітянській ниві йому булоприсвоєно почесне звання Заслужений учитель УРСР, нагороджений орденом Леніна.

В рамках суспільно-громадського проекту “Знай наших” планується встановитипам’ятник автору українського “Букваря” у селі Надросівка Володарського району.

Коментарi